| Нащо, Боже, назавжди Ти нас опустив, чого розпалився Твій гнів на отару Твого пасовиська? | |
| Спогадай про громаду Свою, яку Ти віддавна набув, про племено спадку Свого, що його Ти був викупив, про ту гору Сіон, що на ній оселився, | |
| підійми ж Свої стопи до вічних руїн, бо ворог усе зруйнував у святині!... | |
| Ревіли Твої вороги у святині Твоїй, умістили знаки за ознаки свої, | |
| виглядало то так, якби хто догори підіймав був сокири в гущавині дерева... | |
| А тепер її різьби ураз розбивають вони молотком та сокирами, | |
| Святиню Твою на огонь віддали, оселю Твого Ймення аж дощенту збезчестили... | |
| Сказали вони в своїм серці: Зруйнуймо їх разом! і спалили в краю всі місця Божих зборів... | |
| Наших ознак ми не бачимо, нема вже пророка, і між нами немає такого, хто знає, аж доки це буде... | |
| Аж доки, о Боже, гнобитель знущатися буде, зневажатиме ворог навіки Ім'я Твоє? | |
| Для чого притримуєш руку Свою та правицю Свою? З середини лоня Свого їх понищ! | |
| А Ти, Боже, віддавна мій Цар, Ти чиниш спасіння посеред землі! | |
| Розділив Ти був море Своєю потугою, побив голови зміям на водах, | |
| Ти левіятанові голову був поторощив, його Ти віддав був на їжу народові пустині, | |
| Ти був розділив джерело та потік, Ти висушив ріки великі! | |
| Твій день, а також Твоя ніч, приготовив Ти світло та сонце, | |
| всі границі землі Ти поставив, Ти літо та зиму створив! | |
| Пам'ятай же про це: ворог знущається з Господа, а народ нерозумний зневажує Ймення Твоє! | |
| Не віддай звірині душі Своєї горлиці, живої Твоїх бідарів не забудь же назавжди! | |
| Споглянь же на Свій заповіт, бо темноти землі повні мешкань насилля! | |
| Нехай не відходить пригноблений посоромленим, бідний та вбогий нехай прославляють Імення Твоє! | |
| Встань же, о Боже, судися за справу Свою, пам'ятай про щоденну наругу Свою від безумного! | |
| Не забудь же про вереск Своїх ворогів, про галас бунтівників проти Тебе, що завжди зростає! |