| Слухайте це, всі народи, візьміть до ушей, усі мешканці всесвіту, | |
| і людські сини й сини мужів, разом багатий та вбогий, | |
| мої уста казатимуть мудрість, думка ж серця мого розумність, | |
| нахилю своє ухо до приказки, розв'яжу свою загадку лірою! | |
| Чому маю боятись у день лихоліття, як стане круг мене неправда моїх ошуканців, | |
| які на багатство своє покладають надію, і своїми достатками хваляться? | |
| Але жодна людина не викупить брата, не дасть його викупу Богові, | |
| бо викуп їхніх душ дорогий, і не перестане навіки, | |
| щоб міг він ще жити навіки й не бачити гробу! | |
| Та люди побачать, що мудрі вмирають так само, як гинуть невіглас та неук, і лишають для інших багатство своє... | |
| Вони думають, ніби доми їхні навіки, місця їхнього замешкання з роду до роду, іменами своїми звуть землі, | |
| та не зостається в пошані людина, подібна худобі, що гине! | |
| Така їхня дорога глупота для них, та за ними йдуть ті, хто кохає їхню думку. Села. | |
| Вони зійдуть в шеол, і смерть їх пасе, немов вівці, а праведники запанують над ними від рання; подоба їхня знищиться, шеол буде мешканням для них... | |
| Та визволить Бог мою душу із влади шеолу, бо Він мене візьме! Села. | |
| Не лякайся, коли багатіє людина, коли збільшується слава дому її, | |
| бо, вмираючи, не забере вона всього, її слава не піде за нею! | |
| Хоч вона свою душу за життя свого хвалить, і славлять тебе, як для себе ти чиниш добро, | |
| вона прийде до роду батьків своїх, що світла вони не побачать навіки! | |
| Людина в пошані, але нерозумна, подібна худобі, що гине! |