|
Господи, Боже спасіння мого, вдень я кличу й вночі я перед Тобою: |
|
хай молитва моя дійде перед обличчя Твоє, нахили Своє ухо до зойку мого, |
|
душа бо моя наситилась нещастями, а життя моє зблизилося до шеолу! |
|
Я до тих прирахований став, що в могилу відходять, я став, немов муж той безсилий... |
|
Я кинений серед померлих, немов оті трупи, що в гробі лежать, що про них Ти не згадуєш більш, і потяті вони від Твоєї руки... |
|
Умістив Ти мене в глибочезну могилу, до пітьми в глибинах. |
|
На мене лягла Твоя лють, і Ти всіма Своїми ламаннями мучив мене... Села. |
|
Віддалив Ти від мене знайомих моїх, учинив Ти мене за огиду для них... Я замкнений і не виходжу, |
|
стемніло з біди моє око... Я кожного дня Тебе кличу, о Господи, простягаю до Тебе руки свої!... |
|
Чи Ти чудо вчиниш померлим? Чи трупи встануть і будуть хвалити Тебе? Села. |
|
Хіба милість Твоя буде в гробі звіщатись, а вірність Твоя в аввадоні? |
|
Чи познається в темряві чудо Твоє, а в краю забуття справедливість Твоя? |
|
Та я кличу до Тебе, о Господи, і вранці молитва моя Тебе випереджує... |
|
Для чого, о Господи, кидаєш душу мою, ховаєш від мене обличчя Своє? |
|
Нужденний я та помираю відмалку, переношу страхіття Твої, я ослаблений став... |
|
Перейшли надо мною Твої пересердя, страхіття Твої зруйнували мене, |
|
вони оточають мене, як вода, увесь день, вони разом мене облягають... |
|
друга й приятеля віддалив Ти від мене, знайомі мої як та темрява!... |