|
Слухайте це, всі народи, візьміть до ушей, усі мешканці всесвіту, |
|
і людські сини й сини мужів, разом багатий та вбогий, |
|
мої уста казатимуть мудрість, думка ж серця мого розумність, |
|
нахилю своє ухо до приказки, розв'яжу свою загадку лірою! |
|
Чому маю боятись у день лихоліття, як стане круг мене неправда моїх ошуканців, |
|
які на багатство своє покладають надію, і своїми достатками хваляться? |
|
Але жодна людина не викупить брата, не дасть його викупу Богові, |
|
бо викуп їхніх душ дорогий, і не перестане навіки, |
|
щоб міг він ще жити навіки й не бачити гробу! |
|
Та люди побачать, що мудрі вмирають так само, як гинуть невіглас та неук, і лишають для інших багатство своє... |
|
Вони думають, ніби доми їхні навіки, місця їхнього замешкання з роду до роду, іменами своїми звуть землі, |
|
та не зостається в пошані людина, подібна худобі, що гине! |
|
Така їхня дорога глупота для них, та за ними йдуть ті, хто кохає їхню думку. Села. |
|
Вони зійдуть в шеол, і смерть їх пасе, немов вівці, а праведники запанують над ними від рання; подоба їхня знищиться, шеол буде мешканням для них... |
|
Та визволить Бог мою душу із влади шеолу, бо Він мене візьме! Села. |
|
Не лякайся, коли багатіє людина, коли збільшується слава дому її, |
|
бо, вмираючи, не забере вона всього, її слава не піде за нею! |
|
Хоч вона свою душу за життя свого хвалить, і славлять тебе, як для себе ти чиниш добро, |
|
вона прийде до роду батьків своїх, що світла вони не побачать навіки! |
|
Людина в пошані, але нерозумна, подібна худобі, що гине! |