| Тож надія твоя неправдива, на сам вигляд його упадеш. | |
| Нема смільчака, щоб його він збудив, а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати? | |
| Хто вийде навпроти Мене й буде цілий? Що під небом усім це Моє! | |
| Не буду мовчати про члени його, про стан його сили й красу його складу. | |
| Хто відкриє поверхню одежі його? Хто підійде коли до двійних його щелепів? | |
| Двері обличчя його хто відчинить? Навколо зубів його жах! | |
| Його спина канали щитів, поєднання їх крем'яная печать. | |
| Одне до одного доходить, а вітер між ними не пройде. | |
| Одне до одного притверджені, сполучені, і не відділяться. | |
| Його чхання засвічує світло, а очі його як повіки зорі світової! | |
| Бухає полум'я з пащі його, вириваються іскри огненні! | |
| Із ніздер його валить дим, немов з того горшка, що кипить та біжить. | |
| Його подих розпалює вугіль, і бухає полум'я з пащі його. | |
| Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає. | |
| М'ясо нутра його міцно тримається, воно в ньому тверде, не хитається. | |
| Його серце, мов з каменя вилите, і тверде, як те долішнє жорно! | |
| Як підводиться він, перелякуються силачі, та й ховаються з жаху. | |
| Той меч, що досягне його, не встоїть, ані спис, ані ратище й панцер. | |
| За солому залізо вважає, а мідь за гнилу деревину! | |
| Син лука, стріла, не примусит увтікати його, каміння із пращі для нього зміняється в сіно. | |
| Булаву уважає він за соломинку, і сміється із посвисту ратища. | |
| Під ним гостре череп'я, лягає на гостре, немов у болото. | |
| Чинить він, що кипить глибочінь, мов горня, і обертає море в окріп. | |
| Стежка світить за ним, а безодня здається йому сивиною. | |
| Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений, | |
| він бачить усе, що високе, він цар над усім пишним звір'ям! |