| Життя моє стало бридке для моєї душі... Нехай нарікання своє я на себе пущу, нехай говорю я в гіркоті своєї душі! | |
| Скажу Богові я: Не осуджуй мене! Повідом же мене, чого став Ти зо мною на прю? | |
| Чи це добре Тобі, що Ти гнобиш мене, що погорджуєш творивом рук Своїх, а раду безбожних освітлюєш? | |
| Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить людина людину? | |
| Хіба Твої дні як дні людські, чи літа Твої як дні мужа, | |
| що шукаєш провини моєї й вивідуєш гріх мій, | |
| хоч відаєш Ти, що я не беззаконник, та нема, хто б мене врятував від Твоєї руки? | |
| Твої руки створили мене і вчинили мене, потім Ти обернувся і губиш мене... | |
| Пам'ятай, що мов глину мене обробив Ти, і в порох мене обертаєш. | |
| Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згустив Ти мене, мов на сир? | |
| Ти шкірою й тілом мене зодягаєш, і сплів Ти мене із костей та із жил. | |
| Життя й милість подав Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа. | |
| А оце заховав Ти у серці Своєму, я знаю, що є воно в Тебе: | |
| якщо я грішу, Ти мене стережеш, та з провини моєї мене не очищуєш... | |
| Якщо я провинюся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підняти свою голову, ситий стидом та напоєний горем своїм!... | |
| А коли піднесеться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і знову предивно зо мною поводишся: | |
| поновлюєш свідків Своїх проти мене, помножуєш гнів Свій на мене, військо за військом на мене Ти шлеш... | |
| І нащо з утроби Ти вивів мене? Я був би помер, і жоднісіньке око мене не побачило б, | |
| як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гробу... | |
| Отож, дні мої нечисленні, перестань же, й від мене вступись, і нехай не турбуюся я бодай трохи, | |
| поки я не піду й не вернуся! до краю темноти та смертної тіні, | |
| до темного краю, як морок, до тьмяного краю, в якому порядків нема, і де світло, як темрява... |