| І Йов далі вів мову свою та й казав: | |
| Як живий Бог, відкинув Він право моє, і душу мою засмутив Всемогутній, | |
| і як довго в мені ще душа моя, і дух Божий у ніздрях моїх, | |
| неправди уста мої не говоритимуть, а язик мій не скаже омани! | |
| Борони мене, Боже, признати вас за справедливих! Доки я не помру, своєї невинности я не відкину від себе, | |
| за свою справедливість тримаюся міцно, й її не пущу, моє серце не буде ганьбити ні одного з днів моїх, | |
| нехай буде мій ворог немов той безбожник, а хто повстає проти мене як кривдник! | |
| Яка ж бо надія лукавому, коли відірве, коли візьме Бог душу його? | |
| Чи Бог вислухає його крик, коли прийде на нього нещастя? | |
| Чи буде втішатися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного часу? | |
| Я вас буду навчати про Божую руку, що є у Всемогутнього я не сховаю, | |
| таж самі ви це бачили всі, то чого ж нісенітниці плещете? | |
| Така доля людини безбожної, це спадщина насильників, що отримають від Всемогутнього: | |
| Як розмножаться діти його то хіба для меча, а нащадки його не наситяться хлібом! | |
| Позосталих по нім моровиця сховає, і вдовиці його не заплачуть... | |
| Якщо накопичить він срібла, немов того пороху, і наготує одежі, як глини, | |
| то він наготує, а праведний вдягне, а срібло невинний поділить... | |
| Він будує свій дім, як та міль, й як той сторож, що ставить собі куреня, | |
| він лягає багатим, та більше не зробить того: свої очі відкриє й немає його... | |
| Страхіття досягнуть його, мов вода, вночі буря украде його, | |
| східній вітер його понесе і минеться, і бурею схопить його з його місця... | |
| Оце все Він кине на нього, і не змилосердиться, і від руки Його мусить той спішно втікати! | |
| Своїми долонями сплесне над ним, і свисне над ним з свого місця... |