Дорогие друзья! Наша книга по новозаветной текстологии уже вышла, и ее можно приобрести. Детали здесь
Главная » Библия » Библия (перевод Огиенко - украинский язык) » Йов
| А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї... | |
| Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась! | |
| Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу! | |
| рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом... | |
| Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв, | |
| так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях, | |
| ревіли вони між кущами, збирались під терням, | |
| сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю! | |
| А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором... | |
| Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини, | |
| бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм... | |
| По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого... | |
| Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати, | |
| немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем... | |
| Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє... | |
| А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя! | |
| Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються... | |
| З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон. | |
| Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу. | |
| Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся... | |
| Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки... | |
| На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення! | |
| Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого... | |
| Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить? | |
| Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала? | |
| Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла... | |
| Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя, | |
| ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу... | |
| Я став братом шакалам, а струсятам товаришем, | |
| моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої... | |
| І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим... |