| І відповів теманянин Еліфаз та й сказав: | |
| Коли спробувать слово до тебе, чи мука не буде ще більша? Та хто стримати зможе слова? | |
| Таж ти багатьох був навчав, а руки ослаблі зміцняв, | |
| того, хто спотикавсь, підіймали слова твої, а коліна тремткі ти зміцняв! | |
| А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло воно і ти налякався... | |
| Хіба не була богобійність твоя за надію твою, за твоє сподівання невинність доріг твоїх? | |
| Пригадай но, чи гинув невинний, і де праведні вигублені? | |
| Як я бачив таких, що орали були беззаконня, та сіяли кривду, то й жали її: | |
| вони гинуть від подиху Божого, і від духу гнівного Його погибають! | |
| Левине ричання й рик лютого лева минає, і левчукам вилущаються зуби. | |
| Гине лев, як немає здобичі, і левенята левиці втікають. | |
| І закрадається слово до мене, і моє ухо почуло ось дещо від нього. | |
| у роздумуваннях над нічними видіннями, коли міцний сон обіймає людей, | |
| спіткав мене жах та тремтіння, і багато костей моїх він струсонув, | |
| і дух перейшов по обличчі моїм, стало дуба волосся на тілі моїм... | |
| Він стояв, але я не пізнав його вигляду, образ навпроти очей моїх був, і тихий голос почув я: | |
| Хіба праведніша людина за Бога, хіба чоловік за свойого Творця є чистіший? | |
| Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголів! | |
| Що ж тоді мешканці глиняних хат, що в поросі їхня основа? Як міль, вони будуть розчавлені! | |
| Вони товчені зранку до вечора, і без помочі гинуть назавжди... | |
| Слава їхня минається з ними, вони помирають не в мудрості!... |