| Мудрість свій дім збудувала, сім стовпів своїх витесала. | |
| Зарізала те, що було на заріз, змішала вино своє, і трапезу свою приготовила. | |
| Дівчат своїх вислала, і кличе вона на висотах міських: | |
| Хто бідний на розум, хай прийде сюди, а хто нерозумний, говорить йому: | |
| Ходіть, споживайте із хліба мого, та пийте з вина, що його я змішала! | |
| Покиньте глупоту і будете жити, і ходіте дорогою розуму! | |
| Хто картає насмішника, той собі ганьбу бере, хто ж безбожникові виговорює, сором собі набуває. | |
| Не дорікай пересмішникові, щоб тебе не зненавидів він, викартай мудрого й він покохає тебе. | |
| Дай мудрому й він помудріє іще, навчи праведного і прибільшить він мудрости! | |
| Страх Господній початок премудрости, а пізнання Святого це розум, | |
| бо мною помножаться дні твої, і додадуть тобі років життя. | |
| Якщо ти змудрів то для себе змудрів, а як станеш насмішником, сам понесеш! | |
| Жінка безглузда криклива, нерозумна, і нічого не знає! | |
| Сідає вона на сидінні при вході до дому свого, на високостях міста, | |
| щоб кликати тих, хто дорогою йде, хто путтю своєю простує: | |
| Хто бідний на розум, хай прийде сюди, а хто нерозумний, то каже йому: | |
| Вода крадена солодка, і приємний прихований хліб... | |
| І не відає він, що самі там мерці, у глибинах шеолу запрошені нею!... |