|
Тож надія твоя неправдива, на сам вигляд його упадеш. |
|
Нема смільчака, щоб його він збудив, а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати? |
|
Хто вийде навпроти Мене й буде цілий? Що під небом усім це Моє! |
|
Не буду мовчати про члени його, про стан його сили й красу його складу. |
|
Хто відкриє поверхню одежі його? Хто підійде коли до двійних його щелепів? |
|
Двері обличчя його хто відчинить? Навколо зубів його жах! |
|
Його спина канали щитів, поєднання їх крем'яная печать. |
|
Одне до одного доходить, а вітер між ними не пройде. |
|
Одне до одного притверджені, сполучені, і не відділяться. |
|
Його чхання засвічує світло, а очі його як повіки зорі світової! |
|
Бухає полум'я з пащі його, вириваються іскри огненні! |
|
Із ніздер його валить дим, немов з того горшка, що кипить та біжить. |
|
Його подих розпалює вугіль, і бухає полум'я з пащі його. |
|
Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає. |
|
М'ясо нутра його міцно тримається, воно в ньому тверде, не хитається. |
|
Його серце, мов з каменя вилите, і тверде, як те долішнє жорно! |
|
Як підводиться він, перелякуються силачі, та й ховаються з жаху. |
|
Той меч, що досягне його, не встоїть, ані спис, ані ратище й панцер. |
|
За солому залізо вважає, а мідь за гнилу деревину! |
|
Син лука, стріла, не примусит увтікати його, каміння із пращі для нього зміняється в сіно. |
|
Булаву уважає він за соломинку, і сміється із посвисту ратища. |
|
Під ним гостре череп'я, лягає на гостре, немов у болото. |
|
Чинить він, що кипить глибочінь, мов горня, і обертає море в окріп. |
|
Стежка світить за ним, а безодня здається йому сивиною. |
|
Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений, |
|
він бачить усе, що високе, він цар над усім пишним звір'ям! |