|
Сину мій, бережи ти слова мої, мої ж заповіді заховай при собі, |
|
бережи мої заповіді та й живи, а наука моя немов в очах твоїх та зіниця, |
|
прив'яжи їх на пальцях своїх, напиши на таблиці тій серця свого! |
|
На мудрість скажи: Ти сестра моя! а розум назви: Мій довірений! |
|
щоб тебе стерегти від блудниці, від чужинки, що мовить м'якенькі слова. |
|
Бо я визирав був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна, |
|
і приглядавсь до невіж, розглядався між молоддю. І юнак ось, позбавлений розуму, |
|
проходив по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її, |
|
коли вітерець повівав був увечорі дня, у темряві ночі та мороку. |
|
Аж ось жінка в убранні блудниці назустріч йому, із серцем підступним, |
|
галаслива та непогамована, її ноги у домі своїм не бувають: |
|
раз на вулиці, раз на майданах, і при кожному розі чатує вона... |
|
І вхопила вона його міцно та й поцілувала його, безсоромним зробила обличчя своє та й сказала йому: |
|
У мене тепер мирні жертви, виповнила я сьогодні обіти свої! |
|
Тому то я вийшла назустріч тобі, пошукати обличчя твого, і знайшла я тебе! |
|
Килимами я вистелила своє ложе, тканинами різних кольорів з єгипетського полотна, |
|
постелю свою я посипала миррою, алоєм та цинамоном... |
|
Ходи ж, аж до ранку впиватися будем коханням, любов'ю натішимось ми! |
|
Бо вдома нема чоловіка, пішов у далеку дорогу: |
|
вузлик срібла він узяв в свою руку, хіба на день повні поверне до дому свого... |
|
Прихилила його велемовством своїм, облесливістю своїх губ його звабила, |
|
він раптом за нею пішов, немов віл, до зарізу проваджений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу до ув'язнення, |
|
як той птах, поспішає до сітки, і не знає, що це на життя його пастка... |
|
А тепер, мої діти, мене ви послухайте, і на слова моїх уст уважайте: |
|
Хай не збочує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежками її, |
|
бо вона багатьох уже трупами кинула, і численні всі, нею забиті! |
|
°ї дім до шеолу дороги, що провадять до смертних кімнат... |