| Тому полишімо початки науки Христа, та й звернімося до досконалости, і не кладімо знову засади покаяння від мертвих учинків та про віру в Бога, | |
| науки про хрищення, про покладання рук, про воскресіння мертвих та вічний суд. | |
| Зробимо й це, коли Бог дозволить. | |
| Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного дару, і стали причасниками Духа Святого, | |
| і скуштували доброго Божого Слова та сили майбутнього віку, | |
| та й відпали, знов відновляти покаянням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають. | |
| Бо земля, що п'є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і вирощує, вона благословення від Бога приймає. | |
| Але та, що приносить терня й будяччя, непотрібна вона та близька до прокляття, а кінець її спалення. | |
| Та ми сподіваємось, любі, кращого про вас, що спасіння тримаєтеся, хоч говоримо й так. | |
| Та не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я Його ви, що святим послужили та служите. | |
| Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця, | |
| щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обітниці вспадковує вірою та терпеливістю. | |
| Бо Бог, обітницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим поклястися, поклявся Сам Собою, | |
| говорячи: Поблагословити Я конче тебе поблагословлю, та розмножити розмножу тебе! | |
| І, терплячи довго отак, Авраам одержав обітницю. | |
| Бо люди клянуться вищим, і клятва на ствердження кінчає всяку їхню суперечку. | |
| Тому й Бог, хотівши переважно показати спадкоємцям обітниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви, | |
| щоб у двох тих незмінних речах, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами, | |
| що вони для душі як котвиця, міцна та безпечна, що аж до середини входить за заслону, | |
| куди, як предтеча, за нас увійшов був Ісус, ставши навіки Первосвящеником за чином Мелхиседековим. |