| Згадай, Господи, що з нами сталося, зглянься й побач нашу ганьбу, | |
| наша спадщина дісталась чужим, доми наші чужинцям! | |
| Поставали ми сиротами: нема батька, а матінки наші неначе ті вдови!... | |
| Свою воду за срібло ми п'ємо, наші дрова за гроші одержуємо... | |
| У потилицю нас поганяють, помучені ми, і спокою не маємо! | |
| До Єгипту й Асирії руку витягуємо, щоб насититись хлібом! | |
| Батьки наші грішили, але їх нема, а ми двигаємо їхні провини! | |
| Раби запанували над нами, і немає нікого, хто б вирятував з їхньої руки... | |
| Наражуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб... | |
| Шкіра наша, мов піч, попалилась з пекучого голоду... | |
| Жінок на Сіоні безчестили, дівчат по Юдейських містах... | |
| Князі їхньою рукою повішені, лиця старих не пошановані... | |
| Юнаки носять камінь млиновий, а хлопці під ношею дров спотикаються... | |
| Перестали сидіти старші в брамі, юнаки свою пісню співати, | |
| втіха нашого серця спинилась, наш танець змінивсь на жалобу... | |
| Спала корона у нас з голови, о горе, бо ми прогрішились, | |
| тому наше серце боляще, тому наші очі потемніли, | |
| через гору Сіон, що спустошена, бродять лисиці по ній... | |
| Пробуваєш Ти, Господи, вічно, Твій престол з роду в рід: | |
| Нащо ж нас забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас? | |
| Приверни нас до Себе, о Господи, і вернемось ми, віднови наші дні, як давніше було! | |
| Хіба Ти цілком нас відкинув, прогнівавсь занадто на нас?... |