| Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший осуд приймемо. | |
| Бо багато ми всі помиляємось. Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло. | |
| От і коням вкладаєм уздечки до рота, щоб корилися нам, і ми всім їхнім тілом керуємо. | |
| От і кораблі, хоч які величезні та гнані вітрами жорстокими, проте найменшим стерном скеровуються, куди хоче стерничий. | |
| Так само й язик, малий член, але хвалиться вельми! Ось маленький огонь, а запалює величезного ліса! | |
| І язик то огонь. Як світ неправости, поставлений так поміж нашими членами, язик сквернить усе тіло, запалює круг життя, і сам запалюється від геєнни. | |
| Бо всяка природа звірів і пташок, гадів і морських потвор приборкується, і приборкана буде природою людською, | |
| та не може ніхто із людей язика вгамувати, він зло безупинне, він повний отрути смертельної! | |
| Ним ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаєм людей, що створені на Божу подобу. | |
| Із тих самих уст виходить благословення й прокляття. Не повинно, брати мої, щоб так це було! | |
| Хіба з одного отвору виходить вода солодка й гірка? | |
| Хіба може, брати мої, фі?ове дерево родити оливки, або виноград фі?и? Солодка вода не тече з солонця. | |
| Хто мудрий і розумний між вами? Нехай він покаже діла свої в лагідній мудрості добрим поводженням! | |
| Коли ж гірку заздрість та сварку ви маєте в серці своєму, то не величайтесь та не говоріть неправди на правду, | |
| це не мудрість, що ніби зверху походить вона, але земна, тілесна та демонська. | |
| Бо де заздрість та сварка, там безлад та всяка зла річ! | |
| А мудрість, що зверху вона, насамперед чиста, а потім спокійна, лагідна, покірлива, повна милосердя та добрих плодів, безстороння та нелукава. | |
| А плід правди сіється творцями миру. |