|
Прийшов я до саду свого, о сестро моя, наречена! Збираю я мирру свою із бальзамом своїм, споживаю свого стільника разом із медом своїм, п'ю вино я своє зо своїм молоком!... Споживайте, співдрузі, пийте до схочу, кохані! |
|
Я сплю, моє ж серце чуває... Ось голос мого коханого!... Стукає... Відчини мені, сестро моя, о моя ти подруженько, голубко моя, моя чиста, бо росою покрилася вся моя голова, мої кучері краплями ночі!... |
|
Зняла я одежу свою, як знову її надягну? Помила я ніжки свої, як же їх занечищу?... |
|
Мій коханий простяг свою руку крізь отвір, і нутро моє схвилювалось від нього!... |
|
Встала я відчинити своєму коханому, а з рук моїх капала мирра, і мирра текла на засувки замка з моїх пальців... |
|
Відчинила своєму коханому, а коханий мій зник, відійшов!... Душі не ставало в мені, як він говорив... Я шукала його, та його не знайшла... Я гукала його, та він не відізвався до мене... |
|
Стріли мене сторожі, що ходять по місті, набили мене, завдали мені рани... Здерли з мене моє покривало, сторожі міських мурів! |
|
Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, як мого коханого стрінете ви, що йому повісте? Що я хвора з кохання! |
|
Чим коханий твій кращий від інших коханих, вродливіша з жінок? Чим коханий твій кращий від інших коханих, що так заклинаєш ти нас? |
|
Коханий мій білий й рум'яний, визначніший він від десяти тисяч інших... |
|
Голова його щиреє золото, його кучері пальмове віття, чорні, як ворон... |
|
Його очі немов голубки над джерелами водними, у молоці повимивані, що над повним струмком посідали! |
|
Його личка як грядка бальзаму, немов квітники запашні! Його губи лілеї, з яких капає мирра текуча! |
|
Його руки стовпці золоті, повисаджувані хризолітом, а лоно його твір мистецький з слонової кости, покритий сапфірами! |
|
Його стегна стовпи мармурові, поставлені на золотії підстави! Його вигляд немов той Ливан, він юнак як ті кедри! |
|
Уста його солодощі, і він увесь пожадання... Оце мій коханий, й оце мій дружок, дочки єрусалимські! |