|
Згадай, Господи, що з нами сталося, зглянься й побач нашу ганьбу, |
|
наша спадщина дісталась чужим, доми наші чужинцям! |
|
Поставали ми сиротами: нема батька, а матінки наші неначе ті вдови!... |
|
Свою воду за срібло ми п'ємо, наші дрова за гроші одержуємо... |
|
У потилицю нас поганяють, помучені ми, і спокою не маємо! |
|
До Єгипту й Асирії руку витягуємо, щоб насититись хлібом! |
|
Батьки наші грішили, але їх нема, а ми двигаємо їхні провини! |
|
Раби запанували над нами, і немає нікого, хто б вирятував з їхньої руки... |
|
Наражуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб... |
|
Шкіра наша, мов піч, попалилась з пекучого голоду... |
|
Жінок на Сіоні безчестили, дівчат по Юдейських містах... |
|
Князі їхньою рукою повішені, лиця старих не пошановані... |
|
Юнаки носять камінь млиновий, а хлопці під ношею дров спотикаються... |
|
Перестали сидіти старші в брамі, юнаки свою пісню співати, |
|
втіха нашого серця спинилась, наш танець змінивсь на жалобу... |
|
Спала корона у нас з голови, о горе, бо ми прогрішились, |
|
тому наше серце боляще, тому наші очі потемніли, |
|
через гору Сіон, що спустошена, бродять лисиці по ній... |
|
Пробуваєш Ти, Господи, вічно, Твій престол з роду в рід: |
|
Нащо ж нас забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас? |
|
Приверни нас до Себе, о Господи, і вернемось ми, віднови наші дні, як давніше було! |
|
Хіба Ти цілком нас відкинув, прогнівавсь занадто на нас?... |