|
Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший осуд приймемо. |
|
Бо багато ми всі помиляємось. Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло. |
|
От і коням вкладаєм уздечки до рота, щоб корилися нам, і ми всім їхнім тілом керуємо. |
|
От і кораблі, хоч які величезні та гнані вітрами жорстокими, проте найменшим стерном скеровуються, куди хоче стерничий. |
|
Так само й язик, малий член, але хвалиться вельми! Ось маленький огонь, а запалює величезного ліса! |
|
І язик то огонь. Як світ неправости, поставлений так поміж нашими членами, язик сквернить усе тіло, запалює круг життя, і сам запалюється від геєнни. |
|
Бо всяка природа звірів і пташок, гадів і морських потвор приборкується, і приборкана буде природою людською, |
|
та не може ніхто із людей язика вгамувати, він зло безупинне, він повний отрути смертельної! |
|
Ним ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаєм людей, що створені на Божу подобу. |
|
Із тих самих уст виходить благословення й прокляття. Не повинно, брати мої, щоб так це було! |
|
Хіба з одного отвору виходить вода солодка й гірка? |
|
Хіба може, брати мої, фі?ове дерево родити оливки, або виноград фі?и? Солодка вода не тече з солонця. |
|
Хто мудрий і розумний між вами? Нехай він покаже діла свої в лагідній мудрості добрим поводженням! |
|
Коли ж гірку заздрість та сварку ви маєте в серці своєму, то не величайтесь та не говоріть неправди на правду, |
|
це не мудрість, що ніби зверху походить вона, але земна, тілесна та демонська. |
|
Бо де заздрість та сварка, там безлад та всяка зла річ! |
|
А мудрість, що зверху вона, насамперед чиста, а потім спокійна, лагідна, покірлива, повна милосердя та добрих плодів, безстороння та нелукава. |
|
А плід правди сіється творцями миру. |