|
Тому полишімо початки науки Христа, та й звернімося до досконалости, і не кладімо знову засади покаяння від мертвих учинків та про віру в Бога, |
|
науки про хрищення, про покладання рук, про воскресіння мертвих та вічний суд. |
|
Зробимо й це, коли Бог дозволить. |
|
Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного дару, і стали причасниками Духа Святого, |
|
і скуштували доброго Божого Слова та сили майбутнього віку, |
|
та й відпали, знов відновляти покаянням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають. |
|
Бо земля, що п'є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і вирощує, вона благословення від Бога приймає. |
|
Але та, що приносить терня й будяччя, непотрібна вона та близька до прокляття, а кінець її спалення. |
|
Та ми сподіваємось, любі, кращого про вас, що спасіння тримаєтеся, хоч говоримо й так. |
|
Та не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я Його ви, що святим послужили та служите. |
|
Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця, |
|
щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обітниці вспадковує вірою та терпеливістю. |
|
Бо Бог, обітницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим поклястися, поклявся Сам Собою, |
|
говорячи: Поблагословити Я конче тебе поблагословлю, та розмножити розмножу тебе! |
|
І, терплячи довго отак, Авраам одержав обітницю. |
|
Бо люди клянуться вищим, і клятва на ствердження кінчає всяку їхню суперечку. |
|
Тому й Бог, хотівши переважно показати спадкоємцям обітниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви, |
|
щоб у двох тих незмінних речах, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами, |
|
що вони для душі як котвиця, міцна та безпечна, що аж до середини входить за заслону, |
|
куди, як предтеча, за нас увійшов був Ісус, ставши навіки Первосвящеником за чином Мелхиседековим. |